Гідроакумулятори

Робота мембранного розширювального бака заснована на здатності повітря стискатися під тиском. На відміну від води, об’єм якої фактично не змінюється з ростом тиску, зміна об’єму повітря прямо пропорційно зміні зовнішнього тиску. Тому головним функціональним елементом розширювального бака завжди є повітря, яке знаходиться в корпусі бака і динамічно обмежене поверхнею мембрани. Саме повітря, стискаючись під тиском (пропорційно зменшуючи об’єм з ростом зовнішнього тиску води), віддає частину займаного простору акумульованої воді, відбирає його назад і виштовхує воду при зниженні тиску в системі, створюючи для води ефект «пружини». Відсутність в баку повітря виключає бак з роботи і перетворює його на безплідний «апендикс» в системі, що загрожує не тільки порушенням роботи системи опалення чи водопостачання, а й виходом з ладу інших компонентів системи.

У більшості випадків застосування гідроакумулятора в системі водопостачання початковий тиск повітря повинен бути встановлений на 10% нижче, ніж тиск включення насоса. Це означає, що якщо включення насоса відбувається при тиску в 3 бари (мінімальний тиск в системі дорівнює 3 бари), у баці повинен бути попередньо встановлений тиск повітря 2,7 бара. Виняток з правила відноситься до насосів з плавним пуском, частотним регулюванням і до специфіки використання баків в системах, в яких мінімальне значення тиску в системі водопостачання виявляється періодично нижче, ніж тиск включення насоса. Надмірний початковий тиск повітря в гідроакумуляторі скорочує його корисний об’єм, призводить до некоректних деформацій мембрани і ефекту короткочасного розриву потоку. Низький тиск (недостатній «підпір повітря») викликає додаткове механічне навантаження на мембрану, мікробіологічне погіршення якості води, пов’язане з утворенням об’ємів води, що не циркулюються (зон застою) всередині мембрани, засміченням та розвитком мікроорганізмів.